Самовільне залишення частини (СЗЧ): відповідальність, захист, судова практика

У реаліях військового стану поняття "самовільне залишення частини" стало однією з найгучніших тем для військовослужбовців та їх родин. Що насправді криється за цим обвинуваченням? Яка відповідальність загрожує і як ефективно захищатися в суді? Розбираємося детально!

Що таке самовільне залишення частини?

Самовільне залишення частини (СЗЧ) регулюється ст. 407 Кримінального кодексу України. Під цим розуміють залишення військовослужбовцем частини або місця служби без належного дозволу командування на термін понад 24 години.

Яка відповідальність передбачена за СЗЧ?

Відповідно до ст. 407 ККУ, покарання залежить від тривалості відсутності та обставин справи:

• штраф;
• арешт до 6 місяців;
• тримання в дисциплінарному батальйоні;
• обмеження волі до 3 років;
• позбавлення волі до 7 років у воєнний час.

Чим відрізняється СЗЧ від дезертирства?

Багато хто плутає СЗЧ із дезертирством. Різниця принципова:

• СЗЧ — повернення до частини можливе, умислу залишити назавжди немає;
• Дезертирство (ст. 408 ККУ) — це свідоме ухилення від служби без наміру повертатися.

Як захищатися у справі про СЗЧ?

Ефективний захист залежить від правильної стратегії:

• Наявність поважної причини: тяжка хвороба рідних, форс-мажорні обставини.
• Доведення відсутності наміру ухилитися від служби.
• Надання доказів добровільного повернення до частини.
• Порушення з боку командування при складанні протоколів і пояснень.

Судова практика: як вирішуються справи?

У практиці українських судів є приклади, коли:

• Покарання обмежувалося дисциплінарними заходами через наявність поважної причини.
• Справу закривали через недоведеність умислу.
• Справу перекваліфіковували із кримінальної у дисциплінарну за результатами адвокатського захисту.

Питання-відповіді

Корисні посилання